Чи не рідкісної буває ситуація коли, наприклад, людина працює на двох роботах – за основним місцем і за сумісництвом. І часто буває так, що для того, щоб дістатися з однієї роботи на іншу такому працівникові потрібен не малий час, витрати якого не враховані в самому трудовому договорі (контракті).
Подібні ситуації наводять людей на питання – чи врегульоване законом питання часу на роботу, як робочого часу. Бо часом, для того, щоб дістатися до своєї роботи працівникові потрібно 2 години щонайменше.
У практиці подібні питання піднімалися на судовому рівні в Європейському суді. Так, Європейським судом було визнано, що час, який соціальні працівники, торгові агенти, слюсарі та інші працівники, чия професійна діяльність пов’язана з виїздом на місце, витрачають добираючись на роботу – є робочим часом.
Однак норма «час на роботу – робочий час» діє лише в межах країн ЄС. А тому в Україні таке питання ще не закріплене на законодавчому рівні.
На практиці можуть бути випадки, коли сторони трудового договору можуть визнати час до роботи – робочим. Однак, варто зауважити, що не маючи законодавчого закріплення такого становища в такому трудовому договорі – відмовитися від нього не складе особливих труднощів.