За нашим особистим спостереженням, упродовж останніх років, суб’єкти владних повноважень, після “програшу” процесу у першій інстанції, дозволяють собі двічі, а то й тричі подавати на постанову адміністративного суду апеляційну скаргу.
Такі свої дії апелянти, здебільшого, або не обґрунтовують взагалі, або пояснюють чи то відсутністю коштів на сплату судового збору, чи то невчасним отриманням (не отриманням) копії судового рішення, чи то іншими надуманими причинами.
Здавалося-б, такі обґрунтування мають залишатись поза увагою апеляційних адміністративних судів, проте судді, пам’ятаючи про таку підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, як створення перешкод у доступі до правосуддя, дуже часто поновлюють строк на апеляційне оскарження, приймають згадані апеляційні скарги до свого провадження і здійснюють їх розгляд по суті.
Для того, щоб Ви мали уявлення, яким чином можна запобігти порушенням своїх прав у таких ситуаціях, хочемо звернути Вашу увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 26.04.2016 № 1177/10-14/16.
В ньому суд касаційної інстанції довів до відома судів нижчої ланки інформацію про розгляд Європейським Судом з прав людини справи “Устименко проти України”, та відповідне рішення у цій справі від 29.10.2015 (набуло статусу остаточного 29.01.2016).
Як відомо, одним з визначених Кодексом адміністративного судочинства України принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах, є принцип верховенства права. Адміністративні суди мають застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, згаданим вище рішенням Європейський Суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Сама концепція “поважних причин”, згідно з якою національні суди виправдовують відновлення провадження у справі не є чіткою. За таких обставин для національних судів важливим є вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі.
…Іншими словами, апеляційний суд задовольнив клопотання про поновлення строку не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача “поважних причин” для поновлення пропущеного строку оскарження.
У світлі цих обставин Суд доходить висновку, що апеляційний суд поновив пропущений строк оскарження остаточної постанови суду, ухваленої на користь заявника, не вказавши чітких причин такого рішення. Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Відтак, у разі, якщо суди поновлюють суб’єктам владних повноважень строк на оскарження рішень судів нижчих інстанцій, просто з огляду на “поважні причини” без належного з’ясування обставин і повного обґрунтування такого рішення, то подальший апеляційний чи касаційний розгляд є явним порушенням принципів верховенства права, правової визначеності, писаних приписів Конвенції і є неприпустимим.
З перекладом рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Устименко проти України” можна ознайомитись за посиланням: http://www.vasu.gov.ua.